• Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
  •   YouTube teens life

Може, ви теж ...

Поїздки до бабусі на кожне можливе свято вносять в моє життя багато чого цікавого. Наприклад, я можу побачити всіх родичів разом. Навіть найдальших.

Так само я можу вдосталь наслухатися старечих повчальних історій. Серйозно, в моєї бабусі вистачить моралей на кожного. Але найбільше я люблю те, що бабуся єдина, окрім мами, хто дарує мені та моїй сестрі-близнючці різні подарунки. Не один на двох, а два абсолютно несхожі. Подарунки від неї – це завжди щось дивовижне.
І ось дванадцятирічна я сиджу на задньому сидінні маминої машини та від нудьги знущаюся над своєю сестрою. Через деякий час ми, заради забави, удвох починаємо знущатися один з одної. Я заважаю їй читати дитячий журнал, а вона за це б’є мене м’якою іграшкою по голові. Спалахує чубанина.
Мама різко тисне на гальма і нас заносить вперед.
А ну, слухайте мене. Ніяких бійок! Інакше скажу бабусі, що подарунки вам зовсім ні до чого.
Наступні півтори години ми сидимо тихо.
Бабуся зустрічає нас мало не з парадом і лякає маму хлопавкою. Натішившись розлетівшимся конфетті, ми з сестрою беремося вивчати всучені нам коробки-подарунки. У мене три товстелезні енциклопедії, а у сестри якась дурниця, але вона задоволена.
Ближче до вечора бабуся показує нам наші місця для ночівлі. Виявляється, вона зробила перестановку і тепер в кімнаті, де ми раніше гостювали з мамою, стоїть одне ліжко, а не три. Дід, вчасно відволікає бабусю, і та йде, забувши показати, де нам з сестрою моститися.
Я, не втрачаючи дорогоцінного часу, беруся нити:
- Мам, ми не хочемо спати з бабусею!
- Вона хропе як трактор, - додає сестра.
Мама кидає розбирати речі та дивиться так, ніби у нас другі голови повиростали.
Говорить:
- А з якої це радості ви взяли, що бабуся хоче з вами спати?
Нічого собі питання.
Сестра вперто схрещує руки на грудях:
- Я бачила у неї в кімнаті два розкладні крісла. Вони точно для нас!
- Гляньте які королівські персони. Все для них, - кривляється мама. - Зараз спитаємо бабусю.
І вона повела нас на кухню, тримаючи перед собою за плечі. Бабуся саме хімічила щось з компотом і навіть не підняла погляд, але кивнула, показуючи цим, що уважно слухає.
- Мамо, дівчата, виявляється, дуже зацікавлені у твоїх розкладних кріслах. Раз так, хай посплять з тобою сьогодні?
Бабуся блідне, коти її напружуються.
- Ось ще чого! - волає. - Вони мені вночі в моїй кімнаті ні до чого. Я облаштувала для них прохідну. Веди їх туди. Киш-киш-киш з очей моїх.
Мама широко посміхнулася і повела нас коридором:
- Бачите, вас обох не шанують як сусідів по кімнаті. Хто знає, може, ви теж хропите.

Шопен Анастасія