Дзвін серця

 Невыдуманные истории любви
Мої дідусь і бабуся по батьківській лінії - головні герої оповідки. Про них хочу розповісти трохи.
Сильний польовий вітер не давав Мотрі швидко бігти. За спиною у торбині торохкотіли глиняні горщики, які вона сьогодні купила у цигана-гончара.
- Ой! Як він на мене дивився, - згадувала дівчина. І від цієї думки мурашки бігали по шкірі.
«Скоріше б добігти до гайочка, а там вже рукою дістати до маєтку», - підбадьорювала себе Мотронка.
Вітер розпинав хустину. Вона на ходу зав'язувала її кінчики. А вуха чули цокіт кінських копит. Серденько русокосої дівчини на мить завмерло. Темно так стало. А вітер вже косу розплести встиг і дмухнув у вуха: «Однак не втечеш... У-у-у!»
- Що мені чується таке, Господи, - шепотіла кирпатенька дівчина, прискорюючи біг, та вітер був зустрічний і не давав їй рухатись швидко.
Нога заплуталась у траві, Мотронка впала, торба перелетіла через плече, горщики побились.
- Ой, буде мені тепер, ой, буде, - крізь сльози сама до себе говорила, - пан приб'є.
А цокіт чувся вже зовсім поруч.
Дівчина подивилась у бік, з якого він наближався. Побачила на вороному коні цигана. Широкі рукава його червоної сорочки надував вітер, від чого він був схожий на велетенського червоно-чорного птаха.
- Стій, кобето! - закричав циган (по-польськи «кобета» - жінка. Деякі цигани використовують це слово звертаючись до молодих жінок). Мотронка завмерла в очікуванні чогось незвичайного. Вершник зупинив коня за кілька метрів від дівчини, сплигнув. Раптом став на руки і пішов до дівчини.
- Ой, диво тобі та й годі, - вголос, сказала дівчина.
Чоловік зробив сальто у повітрі опустився перед Мотронкою на праве коліно.
 Невыдуманные истории любви 
- Краленко моя! - заговорив він грубуватим гортанним голосом. - Виходь за мене заміж.
Такого Мотронка й не чекала. Хотіла йому відповісти, та циган вів далі: «Подивись на мою голову. Вона ще чорна. На ній тільки сімнадцять сивих волосинок. Вони з'явились після того, як від епідемії черевного тифу померли моя жінка і 16 дітей. Роки ідуть, я старію. (О! - Подумала про себе дівчина, - я б не сказала, що ти старий. Жилавий, підтягнутий, з трохи гачкуватим носом і великими очима-сливами, довгим хвилястим волоссям цей чоловік притягував до себе погляд). - Так от, - говорив далі Кондратєй (а його ім'я було саме таке), - я знаю, що ти сирота, служиш у того череватого пана. Кілька разів я бачив тебе на базарі. Ти по його замовленню купляєш різні речі. От і у нас ти купляла горщики. Ми належимо до найбільшого з циганських племен - Кедаларів. Вміємо робити горщики, інший посуд, підковуємо коней, співаємо і мандруємо світом. Ти ж не будеш усе життя батрачити. Виходь за мене. Хочеш, я побудую тобі хатину, хочеш, то подарую шатро з кибиткою. Тобі вирішувати. Зі мною ти не пропадеш». Сказавши, циган дістав з внутрішньої кишені своєї жилетки срібний браслет, до якого був прикріплений дзвоник у вигляді серця.
- Я зробив браслет сам, - мовив Кондратєй. - Це тобі від мене весільний подарунок.
- Ой! - зашарілася Мотронка. - Я... я... не знаю.
- Знаєш, - рвучко піднявся з коліна циган, підхопив на руки дівчину і почав з нею кружляти посеред поля, під небом. Вітер остаточно розплів Мотронину косу і вона переплелася з волоссям Кондратєя.
А, він притиснув до грудей дівчину і цілував її носик і терпко-медові вишневі вуста.
Мотрона дала згоду на одруження. Весілля відбулося у таборі.
Кондратєй побудував для дружини хату, подарував кибітку і шатро.
Він кохав свою жіночку дуже сильно. Незважаючи, що був старший за неї на сорок років. Кондратєй піклувався про неї та дітей, які у них народилися. А дали вони життя 8 дітям, серед яких був і мій тато, Григорій.


SEO by AceSEF
Похожие статьи
Joomla! Україна